У плащі.
А очі — зорі сині.
Задивились верби в прудковод...
Тихий вечір... золоті коліна...
на щоці од шалі
тіні,
тіні,
тіні...

Твій кривавий, твій татарський рот...
Знову я спокійний і осінній,
Як тоді, у двадцять другий год.

Тільки вітер:
«Синьому нірвана...»
Тільки вітер:
«Синьому не жить...»
Там, де місяць огненний і п’яний
в невідомі і далекі страни
на воді дорогою лежить...
«Люлі дитиноньці, Коліньці люлі...
дзвонять на зорі, і пахне трава...»
В ночі далекі (там очі заснулі)
будеш йому ти співать...

Мишенята сині на паркані —
то проміння (одгадай чиє...
на траві дві тіні простяглися п’яні,
обнялися тіні...
Місяць
нижче
нахилився
воду
п’
є
.
.
.