Над заметом, як птах вишу:
там пожежа, тут знемога…
У мою вітчизну — тишу
жодна не веде дорога.
Не почують, не напишуть:
йдуть бої — як вістку дам я?
Про мою вітчизну — тишу
вже пропала навіть пам’ять.
Птах крилом по хмарах пише —
пер у нього позичаю:
про мою вітчизну — тишу
вістки жодної немає.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »