У горах дощ. У мами приступ астми.
Осінній день хисткий, мов каганець.
В садку старому догорають айстри
холодним, фіолетовим вогнем.
Повітря пахне вільгістю і цвітом.
Тумани конденсуються на склі.
І ти, себе розтрачуючи, світиш
усім самотнім людям на землі…
Чи так воно? Чи втіха ця не марна?
Кого врятує твій найкращий вірш?
Збирає мама речі — у лікарні
безпечніше їй буде, спокійніш.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »