Ти знову повертаєшся в той дім,
де, мов гіркі сувої самовидця,
лежать роки. А вже прийдешні лиця
біліють, ніби маски з пантомім.
Ти площу прочитав, як письмена,—
це середмістя, звичне і крамничне,
тепер для тебе вічне і граничне —
твоя вітчизна, щедра й кам'яна.
Ти — мить свого народу, тільки мить.
Уперше тут почув ти, як тремтить
небесне скло між вічністю й тобою.
Ти увійшов. Доріг назад нема.
Твоя любов дитинна і німа —
її не рушиш навіть похвальбою.
Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, здійнявши на плечі дорогу і втому, — всі радощі світу вляглися до ніг…
Читати далі »
Індія починається з того, що сняться сни про виправу на схід. І вони сюжетні, вони — наче фільм, по якому блукаєш героєм-зухом. Просто чуєш…
Читати далі »
Агов, мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ — туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей i пропастей сувій…
Читати далі »
Агов мої маленькі чортенята! З-під свити я вас випущу на світ - туди, де кров з любов'ю черленяться, де пристрастей і пропастей сувій…
Читати далі »
Панове публіка, для трепету і млості, для гостроти і свіжості в серцях репрезентуєм підземельні кості. Панове, всі ми ходим по мерцях…
Читати далі »