Галина Паламарчук

Ти вже останній, сніже?

Ти вже останній, сніже? Не останній…
Ти плачеш? Плач. Заплачемо удвох.
Життя триває. Йде твоє вростання
В розкриту землю, під траву і мох.

Сльозою, соком і невинним тілом,
Нечутним криком у пітьму і слизь.
Земля тобою вже заволоділа,
Небесний гостю. Тож терпи й корись.

Тебе бліде коріння препарує
На елементи і захланно п’є.
Тебе сухенька грудочка цілує
І у низькім екстазі розтає.

Напій їх, нагодуй і хіть втоли їм,
Бо це Земля. Це фабрика життя.
По тому з тебе лишаться …помиї.
Та ти збереш себе із них, затям.

З останніх сил, розпучно, знавісніло
Рвонешся. …Та й незчуєшся і сам,
як станеш знову непорочним снігом
У рідних романтичних небесах.

…я тільки тим різнюсь від тебе, сніже,
Що нарікаю й плачу голосніше.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle