Анатолій Таран

Ти в тім мене, мій друже, не вини

Ти в тім мене, мій друже, не вини,
що все моє життя таке веселе...
Замість троянд лелію полини
під вітряком, який всіх перемеле.
І все махають крила вітряка –
все на землі, а хочуть полетіти.
Моя ти доле, ти також така:
вітряк і квіти, полинові квіти.
Чи я сміюсь, чи плачу крадькома,
чи шквалом вітру сльози витираю...
Вітряче рідний, вже прийшла зима,
і я для млива тільки душу маю.
Всього за літо днів моїх було –
сіяло сонце і дощі росили,
і я дивлюся на твоє крило,
що на землі від неба має сили.
Що те безсмертя?! Хоч було й штиком
своє життя я малював на брилах.
Та на землі лишусь я вітряком,
його крилом або хоч вітром в крилах.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle