Ти світиш в ніч лунку
тонким осколком скельця
і носиш в кулачку
пташине ніжне серце.
Я знав твої меди,
дзвінкі твої відерця,
і коряком водив
по зачапілих денцях.
Загляну в копнячок,
пригну вниз павутину —
в прозорий корячок
візьму-черпну росину.
І так усе життя:
ходіння і шукання,
і згадки про пиття,
якого смак — незнаний…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »