Миколі Бернику
Ще ніколи сніги не світили так свіжо й урочо…
Ген, за обрій, втікає наш сивий стриножений шал!
Так задавнений лист, що тебе до півночі морочив,
на світанку — відлижно — підверстається знагла
в підвал.
Не рятує безсоння озорених птиць в грозовицю,
як не втишить баян розтривожених душ
блискавиць…
Тільки Бог теє зна, що звіряє натхненна правиця
цьому аркушу дня, що зненацька упав горілиць.
Дивні болі й жалі, перетерті на жорнах покути,
світ уже не впізнає у барвах газетних свічад.
Але серце твоє, пам’ятаючи Збараж і Крути,
збереже і той день, що сльозою іскрить ув очах.
Ах, цей грудень! Він дзвонами б’є нам у груди,
розкотурхує дух, аж вирує Небес яснота!
Та, з’єднавши вкраїнців супроти холуйства полуди,
мусить стати акордом, яким воскресає Мета.
Тож наляж на стило, як ще прадід умів —
на чепіги,
хай замети байдужжя цибенять навсібіч, як хорти.
Шлях дається лиш дужим, не здатним
облудно чипіти,
ніби птахові — пісня, якому співати кортить.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »