Дмитро Павличко

Толерантні вуха

Бомба розірвалась в Атланті!
Кров стоїть в розбитім діаманті,
Цілий світ клекоче! Білий Дім
Тяжко тужить. Рятувать ходім,
Та при тім не згадуймо Бамута,
Ні Урус-Мартана, ні Шалі,
Ні Шатоя, де чеченська рута —
Кров цвіте в калюжах на землі.
Хай Росія ту Чечню теребить,
Хай літає чорнокрилий лебідь
Над стражденним краєм досхочу, —
Не доводьмо Біла до плачу.
Бо ж йому Чечня болить так само,
Та цього не демонструє він;
Там — Сараєво, а там — Гуантанамо,
Там — з Атланти чути скорбний дзвін.
Отже, будьмо дуже обережні,
Як бувають завжди незалежні,
Співчуваймо і ганьбім терор,
Та не той московський людомор,
Що скидає бомби на аули,
Атакує танками бабусь…
В Білім Домі про таке й не чули,
А як чули, то мовчать чомусь.
Отже, й нам належиться мовчати
І катів Ічкерії влещати,
Затикати совісті уста
І в брехні звиватись, як глиста!
Треба довести, що толерантні,
Маєм вуха й зовсім не дурні, —
Чуєм бомби вибух десь в Атланті,
Та не чуєм криків із Чечні!

1995

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle