Той з каменя створений, інший — із глини,
А я — наче світло, сріблиста!
Я — зрада і зміна, на ймення — Марина,
Я — піна із моря іскриста.
Хто створений з глини, хто створений з тіла —
тим гріб і надгробні тим плити.
Я — хрещена в купелі моря — злетіла
І в льоті постійно розбита.
Проб'ється крізь серце, крізь сіті зрадливі
Моє непокірне свавілля.
Мене — чи ти бачиш цих кучерів звиви? —
Земною не зробиш ти сіллю.
Кришуся об ваші ґранітні коліна,
І з хвилею знов воскресаю!
Хай славиться піна, розсміяна піна!
Я піну високу вітаю!
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »