Тобі чужа сумна моя душа,
що, мов залітна пташка малоспівна,
визбирує слова по шпоришах,
а не штукує вуличного півня?
Вона зозулиться тепер.
Нехай хоч так.
Не все ж їй тьохкати понад безсонням?
Але ж ціна тій пісні не дурняк,
якщо за нею сохне юний сонях?
Скажи лиш їй: “Зозулько, заспівай!”
Вона знайде Тебе
хоч на край світу —
тихенько сяде над самий Дунай
та й пригадає:
нашу хату, літо…
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »