Тягучий час. Як мушки в бурштині,
ми застигаєм, не діждавшись дива.
Заступнице людська, Маріє Діво,
твої обранці горді і сумні.
Розкидані по землях і світах,
такі непристосовані, щоб жити,
позбавлені єлею на устах,
і спокою насущного, і жител.
Хіба ти зможеш їм допомогти?
Хіба вони злякаються безодні,
приймаючи кайдани і хрести
за стяги і за грамоти народні?..
Зітхаєш, притулившись до вікна,
схилившись над дитятком розповитим…
Горить неопалима купина
Тарасовим священним заповітом.
Старий учитель. Все обличчя в шрамах. Худий і безпорадний до жалю. У нього був потертий жовтий ранець, і старомодний сірий капелюх…
Читати далі »
Ковток повітря. Ще один ковток. Звичайний. Звичний. Може, не останній. Земля зробила ще один виток навкруг осі, біля космічних станцій…
Читати далі »
Дощ іде. Субота. Суєта. Поїзд зупиняється у Галичі. У житті з'являються прогалини, і німує слово на устах…
Читати далі »
Містерія… Це таїнство життя? Чи тільки реквізити балаганні, для зручності загорнуті у стяг високого і чистого кохання…
Читати далі »
Я так люблю твої листи — і сумовиті, і лукаві. Ні в одержимості, ні в славі не відчуваю повноти…
Читати далі »