На чисті дзеркала, на сонячні площини
я видихав життя: тремтить крапчаста ртуть,
і приском мерехтять червоні крапелини —
твої долоні їх ніколи не зітруть.
Бо витнув на роду похмурий карбівничий
цю рану — і ввіклав у неї три персти…
Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя,
і в тріщинах дзеркал не бачить чорноти,
я видихав життя по краплі, похвилинно
і пучками зминав стеблини, мов ґноти.
І запеклася кров у жилах в горошини —
не видихнуть мені всю на дзеркальний лід;
горять, горять вогнем дві сонячні площини,
відбивши — глиб у глиб — супротилежний світ.
Та що це? Гострий сніг перетина зіниці,
і не склеплю повік — палають дзеркала,
і сухожилля рве тупий осколок криці,
який я у війну ввібрав замість тепла.