У чорнім телефоні чорні кола,
Там гнізда в’є живий лелечин голос.
Знімаю трубку і питаю у лелеки:
„Скажи, чи ще до осені далеко?”
Лелека, покахикавши непевно,
Мовчить хвилину. Думає, напевно.
І раптом лагідно слова шепоче ніжні:
„Ви задзвоніть мені на тому тижні…”.
Іду, із ніг збиваю перехожих,
І вгамувати радості не можу.
Шумлять услід червоногубі вишні:
„Ви задзвоніть мені на тому тижні”.
За тиждень, ледве з ліжка вставши, сонна,
Захекавшись, біжу до телефона.
І зупиняюсь, ніби крейда, біла —
Лелеки, кажуть, в ірій відлетіли.
В кутку сміється срібновусе жито:
„Уже минуло, тітко, ваше літо”.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »