Там за лісом салдати Ейхгорна.
Між баґнетами йду і мовчу.
Вітре, вітре! Я вороном чорним
обернуся і в тьму полечу.
Хто блідий біля муру покірно...
Хто блідий вниз лицем на снігу...
Гайдамака веселий і жирний
прямо в шию ударив... і в губи
простромився кривавий гостряк...
Гайдамака червоний і грубий
багнета... не витягне... ніяк...
Тільки кров і поламані зуби..
на снігу
розстріляний
я.
Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй…
Читати далі »
Може, ми й не друзі. На твоє «Прощай...» нахилився в тузі, облітає гай…
Читати далі »
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…
Читати далі »
Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, мою душу голубить і гріє…
Читати далі »
Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги. Хто прийшов із геніяльним хистом і зробив це розчерком руки…
Читати далі »