Павло Гірник

Так нелегко зважитись прозріти

Так нелегко зважитись прозріти
На порозі марної доби,
Коли слово, подихом зігріте, —
Свічечка на протязі журби —

Вихопить з пітьми знайомі риси
Вічних тем, запитань і шукань…
Придивися — падає завіса,
І на сцені сивий Дон-Жуан

Прогайнує нині і позавтра
Шмат життя великого творця…
Чи до того додавати варто
Власні кривди й сірість олівця?

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle