Так гарно ти снилась мені:
Не руки, не очі, лиш голос,
Лиш голос, як день у вікні,
Як вітру знадлива голість.
Наче в блакиті зоря,
Ти в слові замерехтіла.
Зринали, як блиск янтаря,
Згини твойого тіла.
Зринали й зникали вмить
Хвилею золотою.
І серце хотів я вмить
Тим світлом і чистотою.
Раптом – пробудження грім.
Де ж ти пропала, ноче?
Метелик у серці моїм
Вогкими крильми тріпоче.
Як я малим збирався навесні Піти у світ незнаними шляхами, Сорочку мати вишила мені Червоними і чорними нитками…
Читати далі »
Я стужився мила, за тобою, З туги оберувся мимохіть В явора, що, палений журбою, Сам один між буками стоїть…
Читати далі »
Найдовша з усіх доріг – Дорога твого приходу. Найбільша з усіх таємниць – Таємниця твого обличчя…
Читати далі »
Візьми мене, як арфу, поміж ноги, І грай, і грай, та струни не порви, Бо я прийшов з далекої дороги, Подібний до згорілої трави…
Читати далі »
Був день, коли ніхто не плаче, Був ясний день, як немовля. Та я здригнувся так, неначе Твоє ридання вчув здаля…
Читати далі »