Синиця в волоссі…
А де ж їй гніздитись, скажи?
Мороз перепалює ліс на вугілля,
повітря клинцюють лискучі сталеві ножі,
та прорізи враз засипаються сіллю.
Скажи мені, друже, а де ж мені жить,
у серці чиєму питати притулку?
Вже обруч стискальний сталево дзвенить,
аж тіло, мов крига, потріскує лунко.
Гадав, що приб’юся листком до стовпа
а чи покотьолом до рідної хати,
та міцно землиця до ніг прилипа:
і вже не ступнуть, аби плоть не зірвати.
Земля кружляє, а значить, і ти —
очима до сонця — летиш без спонуки.
Синичка, спурхнувши, свиськоче: — Лети!—
І кида пір’їну у руки.