Синьо, розвіяно — в далі.
Дзвонить на розі трамвай.
Серце на огненній палі...
Ну, і нехай.
В скриньку листа покладу я,—
крапля впаде на папер.
Думаю в ніч молодую,—
може, згадає тепер.
Крок одинокий. Панелі.
Стихли трамваї давно.
Плач ліхтаря на шинелі,
темне, холодне вікно.
Думаю в ніч молодую,
меркне цигарки огонь.
Може, зустріну, знайду я...
Вітер питає: — Кого?..
Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй…
Читати далі »
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання. В день такий розцвітає весна на землі і земля убирається зрання…
Читати далі »
Може, ми й не друзі. На твоє «Прощай...» нахилився в тузі, облітає гай…
Читати далі »
Я люблю тебе, друже, за те, що в очах твоїх море синіє, що в очах твоїх сонце цвіте, мою душу голубить і гріє…
Читати далі »
Од трамваїв синє-синє місто, золоті од ліхтарів сніги. Хто прийшов із геніяльним хистом і зробив це розчерком руки…
Читати далі »