"Рох, рох! плям, плям! Щодня я, любий брате, сита:
Полови й висівок зісталось півкорита".

"Гав, гав! цяв, цяв! А я, знай, сестро, хочу їсти,
Да хліба не дають: нема з мене користи".

"Рох, рох! плям, плям! Дарма що сита походжаю,
На що ні набреду, усе перевертаю".

"Гав, гав! цяв, цяв! А я з нудьги та з голоднечі
Гризу що попаду, мов костур той старечий".

"Рох, рох! Поезія... про що вона свиняці?
Ще й хуторна, мовляв. Се забавка собаці".

"Гав, гав! За вітром щось мені не чути.
Не знюхаю. Тут щось дурне повинне бути".

"Рох, рох! Ось крашанка. Ну се вже інше діло.
Я проковтну її, і не жувавши, сміло".

"Ковтай, а я брехну, що се ійце гадюче.
Про мене слава йде, що я щеня гавкуче.

Ми, цуцики, свиней поважних дуже любим,
Про славу свинську їх аж скиглимо да трубим.

Нехай у пущі вовк, ведмідь і заєць знає,
Яка свинота в нас розкішна походжає!"