Цей світ є для мене і я для світу,
що моє серце вагою пригнітив,
немов непритомний коханець.
Уся віддаюсь у безжурнім полоні,
хоч він несе смерть мені у долоні,
мені, найвірнішій з коханок.
Скарби різноликі, метеликів крила
кладе перед мене на мить, що наспіла,
аж знову розкине їх вітер.
Цілую уста многоусті, жадані:
в обіймах, прошу, говори про кохання,
аж вічно засну я, мій світе.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »