Віктор Грабовський

Світанок. Двоє і море

Десь там, аж на дні,
стишено б’ються одне об одне
наші моря наполохані.
А тут, біля віч, вересня хвиля
прозора й висока
висне, мов страх.
Ще вона — чуєш? — мені на вустах
не обсохла…
Ні сну, ні дрімоти,
лиш подих луни — на дотик.
Ген
берег.
І душі на якорях.

…Ця днина, мов чайка, кигиче:
“Ти — вічна, ти — вічна, ти — вічна!”
А я ж тільки мить — ще хоч мить! —
у твоїх чоловічках.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»