Суди мене, прокляття не моє,
Суди як є, не май жалю до слова.
Такого дару й Бог не переп’є —
Це не весілля, а пора Судова.
Свіча горить, і падає свіча,
І світ горить, і зорі над вертепом.
Кого вам, браття, ще не вистача —
Художника? Хорунжого? Поета?
Судіть мене — ні Прип’яті, ні круч.
Судіть мене — ні розуму, ні влади.
Нашвидкоруч… Усе нашвидкоруч..
Немає спину і немає ради…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »