Павло Гірник

Стоять солом’яні дими

Стоять солом’яні дими,
Прошиті ниткою морозу.
А далі — урвище пітьми
І небо, сиве од лейкозу.

Це ти. Це я.
Це нас обох
Сваволя визнала за вимір.
Ти — Київ.
Але я — Стрибог,
Якого зрікся Володимир.

Пощо твій мед, як гине рій,
Коли ти сам на відстань бритви…
Твій голос рідний — і не свій.
Слова страшні — і не молитва.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle