Стежина та витка
Лягла у далі сині…
А горщик молока
нашепче щось дитині.
Допоки донесе,
травиченьку напоїть
і розповість усе
квіткам про тихе поле.
Там ящірка сучком
засохла на грудині —
напоїть молочком…
І зв’ялену билину.
І в тріщину жаску
наллє його доволі,
а залишки — сірку,
бо ж йому спечно в полі…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »