Блакитне небо, мов дугасте море,
Безоднею самітною стоїть,
Під сонцем степ, козацьке Дике поле,
Огнем переливається-жахтить.
Гарячий вітер хилить-нахиляє
Траву хвилясту стиха до землі,
І в прозирній золоченій імлі
Даль степова мов тоне-поринає.
Понад зелом-травою жар німий,
Переливаючись, пливе високо!
Розтоплюється воздух осяйний,
Тіснить у грудях дух і сліпить око.
Дивлюсь кругом: не фарбами, огнями
Картина світоіскрява горить;
Над нею любо попід небесами
Музика, мов срібло тонке, дзвенить.
То жайворонок, лірник одинокий,
Зайняв одрадну серцю вишину
І звеселяє світ шумно-широкий,
Співаючи про волю та весну.
Німує степ: йому ні на що воля.
Се немовлятко сонце в сповитку:
Судилась велетню дрімлива доля
На довгому байдужньому віку.
Закутавсь у свої зелені шати;
Пахущі мовчки, нюхає квітки;
Над ним по вітру носяться крилаті
Метелики, мов марево, легкі.
Радосте, небесна іскро! В райську церківцю твою, Ніби крильми, линем бистро У гарячому хмелю…
Читати далі »
"Ой скоро світ буде, Прокинуться люде, У всяке віконце Засіяє сонце…
Читати далі »
Ой чого, чого В славнім Гадячі В усі дзвони задзвонено? Ой чого, чого…
Читати далі »
Чи згадуєш, земляче, край той пишний, Де річеньки блищать сріблом текучим, Де, мов кармазин, червоніють вишні І дишуть медом пасіки пахущим…
Читати далі »
…
Читати далі »