Павло Гірник

Старовинна баладо, висока свіче воскова

Старовинна баладо, висока свіче воскова,
Освіти на сьогодні слова, зворуши не до ладу.
Не подужає серця колишня печаль вікова.
Але й серце не здужає смутку, баладо.

Не уява, а так, засвідомо забута жура, —
Що вертаю додому — доріг вже не треба нікуди,—
А захмарений всесвіт старенький димар підпира,
А під ним уже хати нема і не буде.

Відкіля оцей спомин? Чому полотніє душа?
Прощавайте, кобзарю, ще трохи годують за пісню?
Нащо Вам ця громада, що нікуди сама не руша —
І пісень вистача, і героїв завізно.

Не співайте ніколи, що доля звела Вас на пси.
Півзабута балада єднає століття між нами —
Все про тих ворогів, що беруть кобзарів на списи,
Як шляхи козаків поростуть бур'янами…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle