Надія Кир’ян

Стара хата

На тин плечима сперлась хата.
Стара, покинута, горбата,
Уже оглухла і осліпла,
А все ще тягнеться до світла.
Вже не живе — ще не вмирає,
Шукає все ключів од раю
І розстіба свого кожуха.
Як б’ють струмки в старечі вуха
І крають небо на шматки
Золотопері ластівки.
Їй так ще хочеться летіти
За ластівками в тепле літо,
А на покрівлі як на те
Мох так фіалково цвіте!

Увага:

Якщо Ви помітили будь-яку помилку або недоречність, виділіть необхідний текст і натисніть тут, щоб сповістити нам про це.


Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle