Сталось кохання.
І знову не хочеться жити,
Вірші писати про те, що колись не було.
Просто нікого немає у білому світі
Й ти вже землею ніколи не станеш, золо.
Наче не хочу встигати.
На волю не хочу.
П’ю за свободу, яка нас усіх переп’є.
Два кольори на державному білому клоччі.
Муштра осібна під гасла твої, солов’є.
Це навіть добре, любове.
Покину писати.
З’їжджу за кошт Президента в якусь Колиму.
Дату поставлю.
І муху покличу до хати.
Кульку надму.
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »