Сприймаємо життя всерйоз —
згоряємо по-справжньому…
Та й найвсевладніший мороз
вже знає, що не страшно нам.
Ми, діти Сонця гомінкі,
живемо, як цвітем!
І через пагорби віків
тепло своє несем
усім, хто серцем не погас,
хто вірує в Любов,
яка рятує повсякчас
і є всезрячий Бог.
Немає смерті над життя!
Лиш всеблаге тривання
від бороття до вороття —
крізь вогнеграй світання.
Лиш досконалий сяйва Дух,
мов іскра з-під кресала,
прозріє суть речей —
крізь рух,
яким Любов повстала.
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »