Олександр Ірванець

Спогад про світязь

Цей всесвіт – озеро, а світ у ньому – острів.
А доокола всесвіту – боги.
Творили просто, спочиваєм остро,
І сьомий день постійно навкруги.

Це озеро ще й – чаша кришталева,
В якій парує тепле молоко.
Проходить Сонце крізь сузір`я Лева
І ніжиться в піску малий Левко.

А світ цей – ще й осонцена пустиня,
Що переходить у розкішний сад,
Де чеберяють Марта і Христина
Через пісок в їдальню і назад,

Де вживши хто тампакс, хто просто ватки
І внутрішній в собі навівши лад,
На сонці вигріваються мулатки,
Й між них мулат, липкий, мов мармелад.

А я, з мулатки знявши амулетку,
Від`їду, – знов окремо від усіх,
На глибину пожбуривши монетку,
Чим відкуплюсь за несвідомий гріх.

Серпень 1992 р.