Сплесне галуззям над собою
Стара тополя і зітхне
Червоно-жовтою журбою,
Яка, мов спалах, промайне.
Вона з одним листком багряним
Притисне бростку до грудей
І огородиться туманом
Од зір, од сонця, од людей.
Коли ж дихне пора погожа,
Стара одягнеться в атлас,
Зламає трухлу огорожу,
Всміхнеться, мила і пригожа,
До зір, до сонця і до нас.
О, як вона на мене схожа!
А може, схожа і на вас?
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »