Сонцерадістю день налито:
світ воскрес з кам’яного сну.
Наче книга, душа розкрита:
зустрічаю нову весну.
Знаю: дощ іде смертоносний,
що залишить на серці знак;
знаю: вся ця краса — відносна,
суб’єктивних повна признак.
Знаю: все це — оманна зрада:
моя радість і ця весна,
— але я навіть мрії рада,
що на мить повернулась, ясна.
Ах, щоб “бути — усе забути”,
жити знов у полоні сну!
П’ю солодку сонця отруту:
зустрічаю нову весну.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »