Платон Воронько

Сонце вечірнє в пухнастій хмарині

Сонце вечірнє в пухнастій хмарині,
Як мати стара в полотняній хустині,
З-над обрію в полі когось виглядає.
А той десь далеко, либонь на Алтаї,
Чи, може, ще далі – в човні на Амурі...
І сонце за обрій зникає в зажурі.
Лиш хмарка біліє край неба в імлі,
Мов хустка з-під стріхи у тьмяному склі.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle