Строкаті коні, синій серпантин,
І ліхтарі, і блазні на арені,
І довгі їх блазенські теревені,
І феєрверки, і аквамарин
В очах у акробатки, і польоти,
І знову блазень ходить на руках,
І слон танцює, і старенький маг
Вогонь ковтає. І лице навпроти.
Твоє лице. І блазні-диваки
Між нашими місцями в галереї.
Між нами світло й звуки. І моєї
Простягнутої в темряві руки
Не бачиш ти. І каламуть жовтава
Оповиває циркові вогні.
І моторошно робиться мені,
Бо надто затягнулася вистава.
— Їдеш ти на „Енеїду”? — Я? Чи їду? Е, не їду. — Їй сказав — їй-бо, не їдеш? — Я сказав їй, бо не їдиш…
Читати далі »
Повзли втікачі, де будяччя, де поле, Де трави ядучі, де пустки холодні, — У час, коли місяць, німуючи, коле — Мов буйвіл рогами — прачорні безодні…
Читати далі »
У вранішню тишу б’ються крила птахів. Самотній голос. Самотня зірка…
Читати далі »
І ось тепер, опанувавши ноти, Вслухаюсь я в свій посивілий спів, Свій голос чую — плетениці слів, Мов квіти в серпні, жухлі від спекоти…
Читати далі »
…і щастя це — хвилини півтори. Склепивши очі, тихо повтори: околиця… напівзабуті лиця… овече хутро… сині хутори…
Читати далі »