Смуглявий і стрункий. А золоте волосся
на вітрі шелестить і плеще за плечем...
То заглядає день міський і стоголосний
у невідому тьму полум’яних очей...

І на тугій руці виблискують браслети,
мов зустрічає він покірну Суламіт.
Ой, чую, чую я: «Кохана, де ти, де ти,
чи упадем іще в траву з тобою ми...

І перса молоді так солодко і туго
притиснеш до грудей обпалених моїх?..»
І тягнуться в пилу бліді й гарячі руки,
шукаючи свою кохану Суламіт...

Фантазіє моя! Між рейками й гудками
навіки проклади карбовані сліди,
минуле обніми й йому об гострий камінь
ти голову розбий, щоб тільки кров і дим

лишились на землі по невблаганній долі,
та зникнуть і вони од вітру, хмар і хвиль...
І не здригне Земля в своїм шаленім колі,
лиш дужче заблищить на квадрильйони миль...