Марта Тарнавська

Сміх

Дівчинка, якою я була —
знаю її, очевидно.
В мене є кілька фотографій
з короткого її життя.
Відчуваю веселе співчуття
для пари віршиків.
Пам’ятаю кілька подій.

Але,
щоб той, хто зі мною тут,
засміявся й обняв мене,
згадую одну лиш історію:
любов дитячу
тієї малої негарної.

Розповідаю,
як кохалася у студентові,
тобто хотіла,
щоб він подивився на неї.

Розповідаю,
як вибігла йому назустріч
з перев’язкою на здоровій голові,
щоб, ох, хоч запитав,
що сталося.

Смішна малá.
Звідки могла знати,
що навіть із розпачу — користь,
якщо щасливим випадком
живеш довше.

Дала б я їй на тістечко.
Дала б і на кіно.
Іди собі, не маю часу.

Адже бачиш,
що світло погашене.
Хіба розумієш,
що замкнені двері.
Не шарпай клямки —
той, хто засміявся,
хто мене обійняв,
це — не твій студент.

Найкраще, якби ти вернулася
туди, звідки прийшла.
Нічого я тобі не винна,
звичайна жінка,
яка знає тільки,
коли
зрадити чужий секрет.

Не дивись так на нас
тими своїми очима,
занадто відкритими,
як очі померлих.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»