1
Ви бачили, як на заході,
Зненацька підрубаний пругом,
Падає в стерні,
Розкинувши руки,
Олов’яний соняшник сонця?
Очі у бугаїв тоді
Наливаються кров’ю,
Спалахує по низинах роса,
І ось вона зводиться
На кам’янім косогорі,
Мов перекошена судома
Землі.
Шипшино,
Любове моя незрадливая,
З руками в шипах,
Як в болючім струп’ї!
Розкусиш ягоду,
а у ній —
Лиш зерня сухе
у колючім волоссі.
Не знаю —
Плоди твої
В листі горять
Чи краплі чиєїсь
Зашерхлої крові?
2
Я довго блукав по землі,
щоб збагнуть,
Де зло, де добро, але все — намарне.
Я серцем карався — ніщо не давалось,
Аж поки ти знов не зустрілась мені
І я не згадав тоді слід серед степу —
Дідівської хати підпори криві,
Колгоспниць, похилених над снопами,
І зорі, і вибухи сорок четвертого,
І прапор червоний під небеса.
3
О, я пам’ятаю ще,
Як ти цвіла!
Тичинок твоїх
оксамитову вроду.
Невже в тім потреба —
Так ніжно цвісти,
Щоб так ось узятися
струп’ям?
Зродити цей дрібочок
Зернят сухих,
І в землю безплідну
їх мовчки зронить,
І паростком з неї
Проклюнутися?
4
Я топки шалені свої шурував.
Я протирав до кісток долоні.
Коли ж починало рябіти в очах,
В безбожнім ревучім полум’ї,
Мов смерч, виростала подоба твоя,
Я чув ще, як пар наді мною гримить,
Й, прозрівши,
знеможений, падав.
5
І ось
Наді мною
Ти зводишся знов,
Схопившись корінням
за камені голі,
І, небо порвавши до крові,
тремтиш,—
Плечем опираючись
ночі,—
Шипшино,—
Надіє моя золота,
Нескорена мово
бентежного серця!
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »