Що таке — наша невинність,

наша провина? Всі ми — голі,

ніхто не певний. Звідкіля це

взялась відвага: запит без відповіді,
рішучий сумнів, що
німо кличе, що глухо слухає, що
у нещасті, навіть у смерті,

заохочує друзів,
що в поразці

гартує душу? Той щасливий

і бачить глибоко, хто

погодився із смертністю,

хто і в своєму ув’язненні
підноситься понад себе, як
море в безодні, що вирує,
щоб визволитись і не може

і що, піддавшися,
перетриває.

Хто чує силу, так

поводиться. І навіть птах

росте, співаючи, простує

свій літ угору. Він — хоч у полоні —
але співає:
яка маленька річ — вдоволення,
яка пречиста — радість.

Це ж і є смертність,
це є вічність.