Село спішить.
Бо не чекає поле.
Бо тут своя проста життєва школа,
Що листям струменить із теплих віт:
Рости, цвісти і свій принести плід.
Село спішить.
Лиш мерехтять світанки,
Бо прагне все відчути до останку,
З-поміж мастил і запахів металів
Тонкі вловити пахощі кнвалій.
Село спішить.
Із сапами й плугами,
З травою, молоком і картоплями.
І судить сонце, спершись на балкон,
Цей неспортивний літній марафон.
Село спішить.
Але встигає помічати,
Як сонцю розкриваються дівчата
І як бринять живі, мов струни, оси,
І журавлі летять ключами в осінь.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »