Олесь Бабій

Сам до себе

Поете! Бiльше Вертером не будь!
Бо бути ним так дуже, дуже смiшно,
Бо нинi, завтра всi омани вмруть,
Комiчним буде все, що ти прожив трагiчно.

На свiтi все мина. I муза всiх пiсень,
Йдучи в обiйми п’яного профана,
Веселим глумом лиш згадає день,
Коли твоя душа була неначе рана.

Повiр менi: любов – лише вiтрець,
Весняний легiт, що за мить минає.
Безумний тiльки вiтровi, як жрець,
Офiри й пiснi на престол складає.

Повiр, що музи всi є родом не з небес.
Найкраща навiть з них дочка землi та Еви,
Що любить не глибiнь сумну, а яснiсть плес
I радше, нiж богам, поклониться тельцевi.

Хай свiт буде тобi не сценою для драм,
А фарсою, в якiй любов – то жарт дитинний,
Бо ти смiшним є все, як не смiєшся сам.
Тож смiйся все, хоч кров iз болю з серця рине.

Поете! хай трагедiя твоя
Буде остання, та остання рана.
I Вертером не будь, що в себе сам стрiля.
Вже краще одягни хоч маску Дон-Жуана.
I.ХI.1929

 

Із збірки "За щастя оманою..." Жмуток другий. 1930 р.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Олесь Бабій»