Марта Тарнавська

Розмова з філософом по дорозі з гантеру

Є.Л.

Живеш у горах. Обрій заступили
верхи високі і густі ліси.
Чи сходить в душу з гір надземна сила?
Чи гріють серце відблиски краси?

Чи, може, в лабіринтах перевалів
вузьким і стисненим здається світ
і ти догматиком стаєш помалу,
повіривши в єдиний власний міт?

Живеш в степах, і обрій, що зоріє,
здається без початку, без кінця.
Чи ширшають від цього в тебе мрії?
Чи простір упокорює серця?

Чи сонце, що до заходу від сходу
дає тобі великий довгий день,
несе і в душу соняшну погоду,
ясний світогляд, щирість до людей?

А чи тобі, що дивишся в безкрає,
здається, може, що ти бачиш все?
Що таємниць за обрієм немає?
Що думки труд пізнання не несе?

Людина в горах — у вузеньких рамах,
та знає, що потрібно лиш зусиль,
щоб їй відкрилась ширша панорама,
як тільки вийде на найвищий шпиль.

1975

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»