Надія Кир’ян

Ріпка

Посіяв дід ріпку. Минула весна.
Минуло літо. Ріпка не сходить.
Дід метикує: “Ну й дивина!
Чому та Ріпка не родить?”.
Гукає Марушку через поріг,
Швиденько бабуня до нього виходить.
Удвох метикують собі старі:
“Чому це Ріпка не родить?”.
Донечку Мінку гукають старі.
А донечка — вишенька ніжної вроди.
Та тільки не знає й дочка на порі,
Чому ж та Ріпка не родить.
Гукають на раду сімейну вночі
Собачку Хвінку і кицю Варварку.
А Ріпка не сходить — хоч гвалт кричи,
Від слів їй не холодно і не жарко.
А мишка в коморі все дивиться сни,
Тут киця Варварка сіреньку знаходить.
— Скажи, Сіроманочко, поясни,
Чому наша Ріпка не сходить?
Махнувши хвостом, промовляє маля
Серйозним голосом маминим:
— Та ви тільки гляньте, яка земля!
Чи ж зійде Ріпка… на камені?
Ця байка про Ріпку, а може й ні,
А може, вона про груші…
От тільки чи зійде щось навесні,
Коли скам’яніють душі?

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle