Маленька станціє,
моєму серцю мила,
Куточок раю із юнацьких літ.
Ти нам легкі подарувала крила,
Аби на крилах облетіти світ.
У серпні яблука,
червоні, ніби зорі,
В траву злітають із гілок сумних.
А яблуні з криицею говорять,
Дивуються, як я жила без них.
Біля тії криниці мама й тато,
Вони самі —
як вічне джерело.
Щодня дітей виходять зустрічати,
І любить нас по-батьківськи село.
Чом Сагайдак?
Нам різне говорили.
Та в тім нема ніяких таємниць.
Наш Сагайдак щодня пускає стріли,
Прямі сталеві стріли залізниць.
Сталеві рейки протинають обрій
І прагнуть неба зоряних висот.
Тому із давніх пір живе тут добрий,
Крилатий, чесний,
праведний народ.
Маленька станціє,
як в колоску зернина,
Тебе ніякий час не поборов.
Бо ти несеш до серця України
Живу, гарячу, невмирущу кров.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »