Пам'яті учителя
А. П. Медушевського
По дорозі по останній
Чи то чайка, чи то мати,
Чи то вітер, чи то лютий,
Чи вуста, чи неслухняні —
Козака несуть…
Заніміли чорні хмари.
Заніміли — посивіли.
Тільки вітер… Тільки пісня
Шепотіла-голосила:
А твій коник білогривий —
Зимонька-завія.
За тобою білі руки
Завірюха ломить…
Ой під небом побілілим
Біла чайка стемніла —
Козака несуть…
Чуєш, брате соколику, відлітали гуси… Вже й поля позамерзали, і дощі загусли, Вже й морози невсипущі підпалили крила. От і впали біля хати старого Кирила…
Читати далі »
Запитують мене у класі діти: — Скажіть, письменник скільки заробля? …Відкіль оця хвороба — все на світі Ще змалечку підбити до рубля…
Читати далі »
У долонях твоїх спалахне чорнобривцем тихий огник печалі. Не шукатиму слів. Буду слухати дощ. Сповідатимусь мовчки…
Читати далі »
Про це нагадають долоні. І скроні. Таке не примариться в сні. …Орали город мій знесилені коні І падали в борозні…
Читати далі »
…Одцвіте, наче сонях, колишнє село, І Маруся зів'яне, як м'ята. І рушник одцвіте — перебите крило, На якому уже не літати…
Читати далі »