Реалізується прощання,
і зосереджується біль
до спазматичного мовчання
у серцевині, у тобі…
Роз’ятрюю, як рану, губи,
добувши звуки з глибини,
мов згустки крові: лю-ба, лю-ба…
Вкінці спочатку озирнись…
Не озираєшся… Поволі…
тебе… дорога… віддаля…
Світло без тіні… Зойк без болю…
тікає… із-під ніг земля…
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »