Опукла спокусливість ліній пливучих
схвильовану плоть за хвилину озвучить;
і ніч насолоди, спожита поволі,
розчиниться в грудях крупинкою солі.
Від лона палкого долоні відлинуть,
заносячись вгору на лет лебединий,
і витнуть в повітрі осягнуті форми,
щоб солод плавкий пережити повторно.
Похмільне вино спучнявіє у жилах,
коли захолоне, і спогад відхлине,
і пам’ять твоя, мов блакить спорожніла,
осмеркне, зберігши імення пташине.
Зійшло, непам’яттю розмилось вчорашнє, літнє, нетривке, і пахолодь заповістилась, і покотилось упівсили…
Читати далі »
Вздовж стежки корінь повзко славсь, Конкретний, як жадання; гриміла збруя раз у раз сама, без коливання…
Читати далі »
Відхилялось чисте небо — жовтий полог йшов у літ, і світився в півня гребінь під вікном, як первоцвіт…
Читати далі »
Виснажується день, забарвлюється тиша, крізь глицю швидко дише — колише павука…
Читати далі »
Вже голос розповивсь і воленьку святкує… Сягаючи тебе, стає мій клич відлунням. Ой скільки голосів кричало моїм горлом: — Волі! Хліба! Мамо…
Читати далі »