Віз Чумацький на чорному небі
ще ніколи не був так близько:
небосхилу зазорене чудо —
чорна маґія вічних зір.
Нерозгадану загадку простір
у віконця оправив раму
і маґнітом у небо тягне
непокірної думки літ.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.
Тридцять п’ять тисяч стіп удолині
континент, наче чорне море,
що на ньому лиш де-не-де світять
острови електричних міст.
Тягне вниз притягання планети,
в атмосфери полоні — тіло,
і нитками невидних вібрацій
моє серце тримає земля.
Антуан де Сент-Екзюпері
у нічному польоті зі мною.
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »