Іван Драч

Принести води

Я повернувся з мандрів і додому
Вертаю знову в золоте село,
Яке по грудді вчило по твердому
Мене ходити. Обрій облягло
Тугими хмарами,
а в хаті ні краплини,
Десь мати на вгороді, в картоплях,
А на шляху липневі хуртовини –
Медоцвіт хурделяє аж на шлях.
Валізу ставлю. І на призьбу – туфлі.
А день який розкотистий стоїть!
А я у нім, як в золотому кухлі,
Стою на дні усіх моїх століть.
Коромисло на руку. Б'ються відра,
йду босий – це ж нагода: край, села,
Де грому розгортається палітра,
йти босоніж мені до джерела.
Відро на гак. Занурити в криницю.
Мигне оранжем жабки черевце,–
І свіжу воду, як блакитну птицю,
йоставити собі–лице в лице.
У дзеркалі води гогочуть хмари,
Аж розрива вже блискавка відро.
Та око в око скрізь стоять ці хмари,
Лицем до сонця, людям на добро,
Занурююсь, ковтаю, розкошую,
Який же втішний і суворий смак!
Одне відро стоїть мені – ошую.
А друге одесную – так і так.
Беру одне, виважую, заношу,
І друге розвертаю на плече,
Під рокіт грому підіймаю ношу,
Аж через вінця блискавка тече.
А злива б'є, а злива термосує
І босому калюжі підставля.
Хай все це так, та все на світі всує,
Як під ногами в літеплі земля,
Поїздив я по світу на край світу.
Та ніс мене хіба отак літак,
Як я оце лечу по липоцвіту
З коромислом і відрами отак!
З мішка зробила мазати собі ворок
І відра в хату хапко забира.
Влітає кіт, неначе мокрий корок,
І теплим ворсом ноги витира.
Так лащиться,– Води дай! – прошу матір.
Вона знайомий кухоль подає.
Тремтять у неї руки вузлуваті.
– Чого ходив ти? Таж вода он є! –
Лице гаряче я ховаю в кухлі,
Неначе я нічого не розчув...
Стоять на призьбі мокрі мої туфлі,
По вінця повні буйного дощу...

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle