Дитина плаче…
Що то їй бракує?
Цукерку дають — не хоче.
Цяцю-карбованця тичуть — одбрикується.
Тато запальничкою жертвує —
верещить-надривається.
Мамуся нервує,
на людей оглядається,
лиш озаддя у мамусі коливається, —
це таке вередливе,
крий Боже…

А воно, яснооке, очка протерло,
від цяцьок-забавок німецьких і турецьких
одвернулося, мов недуже,
до мамусі-невмивусі ручки простерло:
“Поцілуй мого пальчика, мамо…
Бачиш? Отут, біля нігтика, болить дуже-дуже”.